Неходженими стежками серця

 Здатися на милість Бога і прислухатися до своїх бажань – страшно, бо це вимагає повної довіри Йому перед невідомим і невизначеним життям у дану хвилину, завтра і наступного дня. А мені так хочеться знати, що робити далі, як побороти свої почуття і відчуття, як пробачити собі і комусь. Інколи так хочеться позбутися мрій і бажань, щоб більше не розчаровуватися. Цією осінню книга “Путь желания” Джона Елдриджа прийшлася мені дуже вчасно, вона відкрила мені красу непередбачуваності і невизначеності, благо відчуття одинокості і цінність пошуків серця. З кожним реченням автора повільно крок за кроком я відкривала для себе свій шлях бажань. Ще багато чому хочеться вчитися і відкривати, але цей пройдений шлях неходженими стежками свого серця зміцнив мене і додав бажання жити і довіряти Богу. Я не маю відмовлятися від бажань, як часто неправильно трактують це у церквах, я не маю відмовлятися від мрій, як часом “приземляють” друзі. Я маю більше довіряти Богу, що Він веде мене прекрасною стежкою і разом з Ним ми творимо щось прекрасне у моєму серці. Здатися на милість Бога і прислухатися до своїх бажань – страшно, але це й прекрасно, бо це дозволяє дихати на повну [“Для души отвергнуть желание — это всё равно что задержать дыхание для тела” – Джон Елдридж]. Чудовим продовженням цієї захопливої подорожі для мене є читання книги Дена Аллендера і Тремпера Лонгмана “Крик души: как наши эмоции могут помочь нам познать Бога”. Кожен крок потребує мужності побачити себе у дзеркалі очима Бога і відверто почути свої запитання Йому, і продовжувати цінну подорож неходженими стежками серця.