вільна людина

коли ми хочемо досягнути внутрішньої свободи і навчитися  приймати вибір іншого як вільної людини, то стаємо на дуже незручний для себе шлях… не шлях приймання як незакінченого процесу, а шлях нашого прийняття вибору вільної людини, інколи з неочікуваними наслідками для неї самої… Але мистецтво життя “просто бути” того варте…

IMG_20160822_224648

 

 

Posted in Uncategorized | Leave a comment

почуття одинокості

почуття одинокості у світі (мабуть) не залежить від кількості близьких людей навколо, ані від важливості справ, зробленого добра чи зупинених війн. Це якийсь собі такий вимір глибини душі чи внутрішнього світу, пережитого-проаналізованого досвіду і незрозуміле вміння скучати за людиною (навіть якщо вона сидить поряд або ти її ще не зустрів). Це просто відчувати одинокість і прив”язаність до світу одночасно. Оцей постійний пошук сенсу життя, цілеспрямованість і задіяність у процес обертання світу у якийсь момент спокою, тиші і нового місця перетворюється на нестримне бажання заповнити цю пустоту всіма вершинами, глибинами і широтами світу. Але все, що (мабуть) треба зробити – це відчути/почути це почуття одинокості і мужньо його прожити (не пережити). це ж краще ніж не відчувати всього того, що в процесі призводить до почуття одинокості?..

20160716_170217

Posted in Uncategorized | Leave a comment

Наші та їхні колишні. Або моя любовна філософія

коли наші стосунки переживають крах, інколи ми ведемо себе як вдови та вдівці. Нам притаманно часто і душевно думати про людину, яку ми кохали. Нам притаманно зберігати фотографії, подарунки, інші речі, які нагадують нам іншу людину. Нам притаманно слухати якусь конкретну музику, дивитися фільми, гуляти в тих місцях, де ми проводили час разом. Нам притаманно звикати до стану втрати і боятися радіти життю знову. Наші колишні (англійською мовою -ex-) – це наші колишні. Так, на відміну від вдів та вдівців, наші колишні – живі. Але не для нас. Чи ми не для них. Часто зраду і байдужість людини, розрив з коханою людиною важче пережити аніж смерть другої половинки, близької людини. Ми чекаємо. Ми надіємося. Ми думаємо про них, впадаємо у відчай, боремося, намагаємося їх повернути. І знову чекаємо, надіємося. Але все марно. Адже друга людина вирішила почати нове життя. Без нас. З цим важко змиритися. Інколи нам доводиться з тими людьми працювати, бачитися, наші шляхи перетинаються, бо ми живі люди і продовжуємо жити, а відтак працювати, творити, волонтерити, відпочивати.

Кажуть, що коли ті, хто втратив фізично (через смерть) свого чоловіка/дружину, нареченого/наречену готові до нових стосунків, то вони перш за все починають працювати над собою: знімають фотографії тієї людини, віддають чи ховають речі тієї людини, намагаються залишити все хороше з тією людиною у минулому і думати про теперішнє, про людей, які є оточенням у дану хвилину; вони перестають порівнювати ту людину з кимось, згадувати її у розмові, очікувати якоїсь конкретної поведінки від іншої людини, яка ніколи не зможе і не схоче бути втіленням привида.

Це ж так само у стосунках із живими людьми, з якими ми з якихось причин розійшлися. Неправильно з нашої сторони їх неоправданно ідеалізувати чи демонізувати. Ми мусимо навчитися сприймати їх простими смертними (які інколи на жаль є живими 🙂 ) і сприймати себе як себе іншого. Тобто ми відкриваємо для себе, що почуття любові, прив”язаності, закоханості можуть бути абсолютно іншими за відчуттям ніж це було з “тією” людиною. І це не обов”язково погано чи добре, це просто по-іншому.

Я радію, що Бог дав нам сильні серця переживати біль і втрати. Інколи гіркота втрати близької людини здається нестерпною і ми самі себе знищуємо надмірним побиванням за людиною, котру не можна повернути: чи фізично чи емоційно. Ми втрачаємо рідних. Ми втрачаємо чудові відносини. Ми боремося. І є відносини, за які варто боротися. Але є й такі, яких варто відпустити, як людину, що перейшла у вічність. Навіть якщо та людина житиме в одному місті разом із вами. Можливо це звучить цинічно. Але реально: життя продовжується і воно прекрасне! Почніть спочатку і ви відчуєте, як і я, щастя перспективи. Ви відчуєте себе вільними, вільними від своєї залежності від іншої людини. Ви відчуєте, що ви – це унікальна особистість із незвіданою силою супермена, силою насолоджуватися життям, згадати і розвивати свою ідентичність, докопатися до свого таланту, і відкрити для себе можливість дати шанс для нової людини. В будь-якому разі, трохи випробувань у самовдосконаленні ще нікому не завадили.

так сталося, що ми часто переживаємо траур. Це добре, що у нас чуйні серця і це добре, що ми глибоко сумуємо за нашими рідними, котрі помирають. Останніх два роки особливо торкнулися майже кожного українця, когось більше, когось менше, когось більше і частіше… Сум підкреслює глибину наших відносин із тими, кого ми втратили. І через цей сум ми часто свідомо чи підсвідомо вдягаємо одяг чорного кольору, обмежуємо себе від радості, навіть почуваємося винними коли відчуваємо моменти щастя.

часто ми сприймаємо побачення як сеанси психотерапії [думка одного з психологів, ім”я не пам”ятаю], інколи ще й змушені за них самі платити (вечеря в ресторані, фільм у кіно і т.д.). Але ж побачення виконує роль можливості двох людей просто насолоджуватися присутністю один одного, цікавого часу разом. Не квіточка чи смайлик в соціальних мережах – це не показник прояву уваги до коханої людини. Всі слова мають вартість лише у діях.

Хтось одружується у вісімнадцять і пов”язує свій розвиток мало не з однією людиною. Хтось говорить про свою свободу, але насправді метається від одних відносин в інші, роблячи інших людей рабами. Але ж ми всі нікуди не можемо подітися від того єдиного почуття, інколи рідкісного, почуття одинокості у Всесвіті. Почуття, яке зможе заповнити лише Бог, та й то у вічності. А так нам смертним доводиться працювати над собою, боротися з почуттями і вчитися жити з іншими, новими людьми. І хай там як здається важко, та життя з новими людьми може стати справжньою пригодою і поверненням знову до життя. І якщо у вас є та одна людинка, яка може розділити з вами відчайдушне почуття одинокості у Всесвіті – то ви щаслива людина!

це мої суб”єктивні каламбурні роздуми на тему любовної філософії, думки від власного досвіду, прочитаних книжок, розказаних історій. Але я насолоджуюся життям, бо воно – прекрасне!
можливо далі буде…

Posted in Uncategorized | Leave a comment