Книги. Виклик від футбольного клубу “Верес”

Справжній виклик для мене від футбольного клубу “Верес”.

image

Наші батьки на генетичному рівні передали нам любов до Книги. Пам”ятаю як в дитинстві ми з сестрами читали, і читали, і читали, а мама не могла нас докликатися до миття посуду:) (насправді ми були слухняними, мили посуд по графіку). Ніякі вишукані дорогі парфуми не зможуть нікому з нашої сім”ї замінити особливий запах щойно надрукованої книги! Бо коли “ти народився із типографською фарбою на кінчиках пальців” (так завжди говорить тато про нас!), то хіба щось інше має значення? В моєму розумінні книга – це один з найкращих подарунків дорогій людині. Хоча коли я дарую книги хлопцям, які мені подобаються, то мої сестри кажуть, що цього не варто робити. Хм, дивно, і чому?:)

20151113_090200

Чому для мене насправді є викликом запрошення взяти участь у благодійній акції НК “Верес” зі збору книг для вихованців Центру соціальної реабілітації дітей та підлітків, який знаходиться в селі Олександрія? Тому що насправді мені дуже шкода віддавати свої книги! Дуже! Просто нереально шкода!!! Вчора я декілька разів передивилася свої книги. Всі вони в єдиному екземплярі. Дорогі. Багато з них з автографами авторів. Я не можу їх віддати дітям. І нічого не можу із собою вдіяти… Тому я вирішила зайти в книгарню і купити книгу. Надіюсь, діти це оцінять:) І дуже надіюсь, що мої улюблені футболісти Вереса зможуть надихнути дітей читати, читати і читати. Бо через читання вони відкриють для них унікальний світ можливостей, втілення своїх мрій!

Моя бібліотека

Книги, які я все ж таки відірвала від серця:

– Новий Завіт (Євангеліє) у перекладі о. Рафаїла Турконяка (єдиний екземпляр, подарований!) “… любов, радість, мир, довготерпіння, ласкавість, доброта, віра, лагідність, стриманість. На таких нема Закону!” До речі, на момент моєї зустрічі з о. Рафаїлом Євангеліє ще не було надрукованим, а лише перекладеним. Треба знайти те історичне фото.

– Мистецтво журналізму (2007). Автор Юрій Шаповал. “Журналістика, наче розкрилені вітрила в океані, дає енергію рухові людей до духовного, морального вдосконалення й цивілізованого формування реальних форм життя; несе естетичну насолоду й інтелектуальний розвиток”. Раджу зустрітися з автором. Вас надихне розмова з ним.

– Україна. Тужіння надії про народ (2015). Автор Юрій Поляківський. “Свобода – це спосіб життя і мислення, що опирається на прояви твого творчого духу”.

Сьогодні, 13 листопада 2015 р. у п”ятницю, з чудовою подругою і громадською активісткою у сфері культури та мистецтва Катериною Самчук ми долучилися до благодійної акції у Рівному. Купили “Три мушкетери” Олександра Дюми. Цю книгу варто прочитати кожному! “Постарайтесь не заставить меня ждать. В четверть первого я вам уши на ходу отрежу. — Отлично, явлюсь без десяти двенадцать!” 🙂

image

Нещодавно я почула таку думку, яка впала в моє серце: батьки дітей несуть відповідальність за їхнє вихованння. А за виховання дітей-сиріт несемо відповідальність МИ як місцева спільнота.

Дуже тішуся, що і для футболістів, і для членів народного клубу, Верес – це більше ніж спорт!

image

#Верес #Більше_Ніж_Спорт #Рівне #Книги
20151113_100510

Posted in Uncategorized | Leave a comment

On the bridge. Give Thanks to God always

We need to learn again to give thanks to God. To give thanks for everything. To give thanks always.

Lately after coming back home from a few days trip I found myself a bit stressed out, tired and confused. Not all our relationships and ideas work out. Not all people understand us. Not all friends are able to encourage us when we expect them to. Not every day our health condition is well enough to deal with pain. Not every good memory takes good feelings back.

As we live in a century of “I wish a better…” we keep wishing for the more & more, better & best, so we forget to give thanks to God for all great, but simple, things we already have. Fancy apartments, expensive stuff, newest cars and handsome people. We watch movies about that, read magazines and dream about that. But do we give thanks to God for an old bath tube and hot water to take a bath in a country where is war right now? Do we give thanks to God for closest friend to question us? Do we give thanks to God for one more day that our friend or family member is alive?.. Do we give thanks to God for being able to read the Bible in any language and translation we only wish while 775 million people in the world are illiterate [think about it: they can’t read…]? Do we give thanks to God for a freedom we have after Soviet Union collapse? Do we give thanks to God for the possibility to vote? Do we give thanks to God for everything? Or do we complain about things we lack? Do we enjoy people & things we already have? Or do we want a better this and better that?

While coming to the middle of the bridge for some reflections in my life I give thanks to God for His salvation & His presence in my life and taking all stress away. Always in needed time. Let me learn again to give thanks to God always.

Screenshot_2015-11-09-23-45-59~2

Painting: On the bridge by Leonid Afremov

Posted in Uncategorized | Leave a comment

Роби добро і у хвилини скрути

складний був тиждень. Не стільки через труднощі і особливий психо-емоційний стан, коли ти розумієш і відчуваєш, що у країні війна і хочеться спасти світ, а скільки через грубе ставлення людей до людей. Відчувається, що оте зле, нечисте, радянське мислення ще дуже глибоко сидить у людях! Це дратує, розчаровує, знесилює… Але це все може змінити лише те, коли люди почнуть жити по-Божому, як казав о.Віталій на освяченні портретів Героїв Небесної Сотні, інкрустованих бурштином. Люди мусять визнати вину і гріхи Радянського Союзу і тоді з”явиться можливість мислити по-новому, зі свободою жити і любити ближніх…

але приємні люди і приємні моменти вселяють велику надію! Ось наприклад, минулої суботи зустріла своїх друзів – старенького сліпого дідуся і худесеньку бабусю. Запросила їх у кав”ярню. Не встигли ми всістися за стіл (визнаю, ми радісно і гучно розмовляли), як чоловік, що сидів за сусуднім столиком теж на дворі, без слів дав бабусі 300 грн. Це неймовірно чудово! Я була приємно здивована.

а другий момент – це вчора. Вчора проводжала додому свого друга на автостанції. Варто сказати, що друг вже 8-й рік бореться зі своєю інвалідністю, яку він отримав через заздрість сусідів, котрі жорстоко його побили мало не насмерть після того як він повернувся із-закордону. І це при тому, що друг був три роки у миротворчих військах у Сьєрра-Леоне і повернувся живим/здоровим. Не буду тут описувати про те, як винні люди підкупили і адвоката, і прокурора, і як справа пішла у небуття… Розповім про вчора. Так ось попрощатися прийшов і молодий гарний хлопчина, новий випадковий знайомий мого друга. Він дав йому конверт із грошима – просто так. Уявляєте? Сказав, що це лист, який треба прочитати виключно вдома:).

Справедливість є. Вона не завжди встановлюється тут на землі. Але коли ми можемо поборотися за встановлення справедливості, підтримати тих, від кого справедливість відвернулася – ми мусимо це зробити! Інколи треба силоміць забрати близьку людину до себе додому і потурбуватися про неї. Інколи треба докопатися до правди – хто і чому залякав близьку людину. Інколи треба написати офіційний лист-скаргу місцевій владі і добиватися змін. Але завжди треба боротися і ніколи не опускати руки. І головне самому вірити у свої слова підтримки:)

…Як вистоїш, коли всі проти тебе –
Упали духом і тебе клянуть,
Як всупереч усім ти віриш в себе,
А з їх зневіри також візьмеш суть;

…Якщо усі рахуються з тобою –
На відстані, яку відміриш ти;
Якщо ущерть наповниш біг хвилини
Снагою дум, енергією дій,
Тоді весь світ тобі належить, сину,
І більше: ти – Людина, сину мій.

“If”, Редьярд Кіплінѓ, переклад Євгена Сверстюка

busy life

Posted in Uncategorized | Leave a comment